Доброго дня! Уважно ознайомившись з вказаним рішенням Верховного суду України http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73727417 можу сказати наступне. Дійсно суд виніс рішення з якого вбачається, що станом на 28.11.2016 року, на думку суду, діяв "Особливий період". Однак, суд не сказав до якого часу цей період діє. Крім того, ВСУ, не розглядав питання про строк такої дії "Особливого періоду" і як потрібно його обраховувати. В даному випадку ВСУ виніс рішення у конкретній справі з трудового спору. Враховую, що в Україні не дії "Прецедентне право", вказане рішення не є обов'язковим для інших судів як аналогія при розгляді подібних спорів.

Особисто я більше згоден з позицією Адвокатського об'єднання «Лещенко, Дорошенко і партнери». Визначення поняття, порядку настання і закінчення Особливого періоду регулюється виключно Законом України «Про оборону України» та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» указано, що:

ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який НАСТАЄ З МОМЕНТУ ОГОЛОШЕННЯ РІШЕННЯ ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та ОХОПЛЮЄ ЧАС МОБІЛІЗАЦІЇ, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, Конституції України, Законів України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів України, які регулюють суспільні відносини у військовій сфері, роблю висновок, що для настання Особливого періоду не потрібен спеціальний розпорядчий законодавчий акт, яким би було прямо передбачено введення/настання Особливого періоду, оскільки він настає автоматично з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Аналогічний висновок і щодо моменту його закінчення. Особливий період закінчується в момент завершення проведення оголошеної мобілізації і не потребує прийняття спеціального законодавчого акту, яким би він припинявся/скасовувався/закінчувався/тощо, прийняття такого нормативно-правового акту жодним Законом України або іншим нормативно-правовим актом не передбачено, у ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і в інших їх положеннях, не указано, що Особливий період закінчується прийняттям рішення Президента України про демобілізацію.

Із цього роблю наступні висновки щодо періодів часу в які діяв в Україні у 2014-2015 роках Особливий період:

Відповідно до п.п. 1, 3 Указу Президента України №303/2014 від 17.03.14 «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 45 діб. Цей Указ Президента України було затверджено Законом України 1126-VII від 17.03.14, який набрав чинності 18 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ, з дня його опублікування в газеті Голос України, 2014, 03, 18.03.2014 N 49.

Тобто, Особливий період в Україні настав 18 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ, а не 17 березня 2014 року, як декларується МО України, та тривав по 01 травня 2014 року, тобто цього дня він закінчився.

В подальшому, згідно до п.п. 1, 3 Указу Президента України №454/2014 від 06.05.14 «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 45 діб. Цей Указ Президента України було затверджено Законом України 1240-VII від 06.05.14, який набрав чинності 07.05.14, з дня його опублікування в газеті Голос України, 2014, 05, 07.05.2014 N 88.

Таким чином, вдруге Особливий період настав 07 травня 2014 року та тривав до 20 червня 2014 року.

Знову ж таки, відповідно до п.п. 1, 3 Указу Президента України №607/2014 від 21.07.14 «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 45 діб. Цей Указ Президента України було затверджено Законом України 1595-VII від 22.07.14, який набрав чинності 24.07.14, з дня його опублікування в Голос України, 2014, 07, 24.07.2014 N 139.

З указаного випливає, що Особливий період у третє настав 24 липня 2014 року та тривав до 06 вересня 2014 року.

У 2015 році було оголошено чергову «хвилю» мобілізації, відповідно до п. 1 Указу Президента України №15/2015 від 15.01.15 «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 210 діб. Цей Указ Президента України було затверджено Законом України 113-VIII від 15.01.15, який набрав чинності 20.01.15, з дня його опублікування в газеті Голос України, 2015, 01, 20.01.2015 N 8.

Проводячи черговий звичайний підрахунок, роблю висновок, що Особливий період у четверте настав 20 січня 2015 року та тривав до 17 серпня 2015 року, а з 18 СЕРПНЯ 2015 року в Україні закінчився Особливий період, і станом на сьогоднішній день (20.11.2015 року) нової «хвилі» мобілізації оголошено не було.

Підсумовуючи проведений аналіз положень законодавства України, яким регулюється проведення мобілізації та дія Особливого періоду, роблю висновки, що:

- Особливий період настає з моменту проведення мобілізації і закінчується моментом закінчення її проведення;

- спеціального нормативно-правового акту, яким би вводилась дія Особливого періоду або яким би його дія припинялась, не потрібно, та не передбачено чинним законодавством України;

- оголошення демобілізації не впливає на закінчення Особливого періоду, якщо таке рішення про демобілізацію не оголошується під час дії нормативно-правового акту, яким було оголошено мобілізацію, тобто дострокове припинення проведення мобілізації;

- Особливий період настав вперше з 18 березня 2014 року та тривав по 01 травня 2014 року;

- з 02 травня 2014 року по 06 травня 2014 року Особливого періоду в Україні не було;

- вдруге Особливий період настав з 07 травня 2014 року і діяв по 20 червня 2014 року;

- з 21 червня 2014 року по 23 липня 2014 року Особливий період в Україні не діяв;

- втретє настав Особливий період з 24 липня 2014 року та тривав до 06 вересня 2014 року включно;

- починаючи з 07 вересня 2014 року і до 19 січня 2015 року Особливий період знову не діяв, в цей час мобілізація не проводилась;

- останній раз Особливий період настав 20 січня 2015 року і тривав до 17 серпня 2015 року, включно, тобто задекларованих 210 діб;

- з 18 СЕРПНЯ 2015 року в Україні Особливого періоду не має, оскільки чергову «хвилю» мобілізації Президентом України оголошено не було.

Доброго дня! Відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2011-12) , «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/203/98-%D0%B2%D1%80) , «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3551-12) , постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 № 446 (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/446-2011-%D0%BF)  та наказу Міністра оборони України від 05.10.11 № 604 (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1272-11) пільгові категорії громадян сплачують частину вартості санаторно-курортного лікування, а саме: військовослужбовці ЗС України, ветерани військової служби — 25% собівартості путівки; члени сімей військовослужбовців ЗС України та ветеранів військової служби — 50%; працівники ЗС України — 30%; військовослужбовці ЗС України — учасники бойових дій, ветерани війни (в тому числі учасники бойових дій, інваліди війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») санаторно-курортне лікування отримують на безоплатній основі. Право на пільгове санаторно-курортне лікування (25% та 50% вартості) надається військовослужбовцю ЗС України та членам його сім’ї у разі, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує трьох прожиткових мінімумів.

Доброго дня!

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЗУ «Про військовий обов’язок та військову службу» (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2232-12) на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.

Тобто, згідно з чинним законодавством граничний вік для призову на строкову військову службу складає 27 років.

Доброго дня! З Вашого питання не можливо зрозуміти про яке глосування йде мова.

Відповідно до ч.2 ст. 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування» (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр) виконавчий комітет ради:

1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Про які функції Ваше питання?

Доброго ранку!

На сьогоднішній день діє ЗУ «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки» (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1708-18) Метою Програми є зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу, надання якісних і доступних послуг з профілактики та діагностики ВІЛ-інфекції, насамперед представникам груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, послуг з лікування, медичної допомоги, догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ, у рамках реформування системи охорони здоров’я.

Окремого законодавчого акту про СНІД, який стосувався би тільки такої категорії як військовослужбовці наразі не має.

Доброго дня. Відповідно до частини 1 статті 159 Кримінального процесуального кодексу України http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page, тимчасовий доступ до документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Згідно з пунктами 2 і 3 статті 165 КПК, зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов’язана пред’явити Вам своє посвідчення та оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію. Особа, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і оригіналів або копій документів, зобов’язана залишити Вам опис речей і оригіналів або копій документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду.

Доброго дня! Згідно з пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page2 , однією з підстав для припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.

Відповідно до пункту 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку лише у випадку прийняття на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Враховуючи, що в Україні зараз не діє особливий період, збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку на час призову до війська державою не гарантується. Ваш контракт буде підставою розірвання трудових відносин.

Доброго дня!

Відповідно до ст.139 КЗпП (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08) працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з ч.2 ст. 2 КЗпП працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Отже, відповідно до законодавства працівник має право брати участь в управлінні підприємством, установою, організацією, а тому заява, яка стосується діяльності підприємства є реалізацією такого права.

Будь-яке стягнення за подібне звернення буде незаконним.

Доброго дня!

Відповідно до п.11 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12) якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг).

Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов'язань щодо їх оплати.

Згідно з п.12. ст.10 ЗУ «Про захист персональних даних» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

             Отже, відповідно до законодавства Ви можете відмовитися від договору та не платити за виконані робити, які були зроблені без Вашої згоди.

             Згідно зі ч.1 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»  захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Тобто, у разі не вирішення Вашого питання з сервісним центром, Ви можете відстояти порушені права у судовому порядку.

Доброго дня!

На сьогоднішній день діє Закон України «Про захист персональних даних» в редакції 01.06.2010. В даний закон неодноразово вносились зміни, останні – 19.10.2017 року. Однак вони не торкнулись обов’язкової згоди особи на обробку персональних даних.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2297-17) підставами для обробки персональних даних є:

1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;

2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;

3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;

4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;

5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;

6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб’єкта персональних даних у зв’язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.